Історія справи

Постанова ВГСУ від 01.12.2025 року у справі №741/784/20
Постанова ККС ВП від 16.01.2024 року у справі №741/784/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 741/784/20

провадження № 51- 4330 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

виправданого

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016270200000388 від 09 липня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює у фермерському господарстві «Вітязь Агро» агрономом, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах попередніх інстанцій, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК), оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Вирішено питання щодо речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, будучи призначеним згідно з наказом керівника СВК «Пам`яті декабристів» від 09 жовтня 2013 року № 224/13-к на посаду агронома, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, та відповідно до наказу виконавчого директора СВК «Пам`яті декабристів» від 20 червня 2016 року № 43 - відповідальним за здійснення польових робіт і їх безпечне виконання, являючись у зв`язку із цим службовою особою вказаного підприємства, яка має спеціальні обов`язки щодо охорони праці, унаслідок неналежного ставлення до виконання своїх службових обов`язків допустив порушення законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що призвело до загибелі водія СВК «Пам`яті декабристів» ОСОБА_9 , за таких обставин.

08 липня 2016 року близько 20:45, усупереч вимогам п. 2.11 посадової інструкції агронома СВК «Пам`яті декабристів», яким передбачено, що агроном контролює додержання працівниками правил і норм охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту; п. 2.20 розд. XIV Правил охорони праці на автомобільному транспорті, затверджених наказом МНС України від 09 липня 2012 року № 964, яким визначено, що розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів тощо допускається за наявності колесовідбійного бруса, ОСОБА_7 , будучи присутнім під час виконання працівниками СВК «Пам`яті декабристів» польових робіт з обробки гербіцидами посівів соняшника на полі між селами Держанівка та Киселівка Носівського району Чернігівської області, зокрема водієм транспортних засобів указаного підприємства ОСОБА_9 , який здійснював завантаження води за допомогою мотопомпи, як розчинника хімікатів для обробки полів з меліоративного каналу та управління автомобілем цього підприємства марки ЗІЛ - НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не забезпечив облаштування місця забору води з каналу відповідно до вимог нормативно-технічних актів, оскільки на мосту через меліоративний канал, що використовувався як площадка для завантаження транспортних засобів водою, був відсутній колесовідбійний брус, а розміри моста не забезпечували належний фронт робіт (не менше ніж 3 м від транспортного засобу до брівки), не проконтролював дотримання ОСОБА_9 вимог п. 3.12 інструкції з охорони праці № 12 для водія автотранспортного засобу СВК «Пам`яті декабристів», п. 1.24 розділу XIII Правил охорони праці на автомобільному транспорті, затверджених наказом МНС України від 09 липня 2012 року № 964, яким передбачено, що якщо автомобіль стоїть навіть на незначному уклоні, необхідно додатково підставити під колеса упорні колодки, а також п. 2.20 розд. XIV цих Правил, яким визначено, що за відсутності колесовідбійного бруса забороняється під`їжджати до брівки розвантажувальної площадки ближче ніж на 3 м, підпункту г) п. 31.4.1 Правил дорожнього руху, яким заборонено експлуатацію транспортних засобів із порушеною герметичністю пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу, і не припинив виконання ОСОБА_9 вказаних вище робіт з недотриманням нормативно-технічних вимог технологічної операції по забору води з каналу, а це надалі призвело до того, що ОСОБА_9 , перебуваючи на мосту через меліоративний канал, керованим ним автомобілем марки ЗІЛ - НОМЕР_4, з несправностями пневматичного гальмівного приводу, неукомплектованим підпорними упорами, не зміг від`їхати від місця забору води, і внаслідок самовільного руху заднім ходом автомобіля сталося його падіння з мосту в меліоративний канал з перевертанням вверх колесами, у результаті чого водій ОСОБА_9 загинув у зв`язку з механічною асфіксією через закриття (обтурацію) дихальних отворів і шляхів чужорідною масою - мулом.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року вказане судове рішення місцевого суду від 02 грудня 2021 року скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо забезпечення дотримання правил безпеки з охорони праці, на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього обов`язки, визначені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Постановою Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2024 року вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасовано й призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_10 ? адвоката ОСОБА_11 залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 ? без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах попередніх інстанцій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині істотного порушення норм кримінального процесуального закону, прокурор посилається на невиконання вимог ст. 370, ч. 2 ст. 419 КПК, оскільки апеляційним судом залишено поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора та не зазначено підстав, з яких їх визнано необґрунтованими, а саме щодо:

? безпідставного визнання місцевим судом неналежними доказами показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , наданих ними в судовому засіданні;

? невідображення судом першої інстанції в змісті показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 відомостей, що могли вплинути на правильність прийняття судового рішення.

Крім того, прокурор указує, що суд апеляційної інстанції, продублювавши зміст вироку місцевого суду й не навівши жодного обґрунтування в ухвалі, не взяв до уваги доводів апеляційної скарги про:

? необґрунтованість посилання суду першої інстанції у вироку на те, що протокол огляду місця події від 09 липня 2016 року зі схемою до нього, а також висновки судово-медичної експертизи від 09 липня 2016 року № 161 та судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 10 жовтня 2016 року № 465 не можуть бути самостійними доказами в провадженні й сукупно свідчать лише про наявність події, яка відбулася 08 липня 2016 року.

У касаційній скарзі прокурором також зазначається про те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням КПК не спростував належним чином доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо неврахування місцевим судом вимог п. 2.11 посадової інструкції агронома ОСОБА_7 .

На думку прокурора, застосування апеляційним судом до протоколу огляду місця нещасного випадку від 12 липня 2016 року доктрини «плодів отруйного дерева», суперечить вимогам статей 84 99 104 КПК.

При цьому прокурор у касаційній скарзі посилається також на те, що він в апеляційній скарзі звертав увагу суду на:

? необґрунтованість посилання суду першої інстанції на те, що в протоколі огляду місця від 12 липня 2016 року не вказано, пояснення яких саме свідків використовувалися під час його складання, та є незрозумілим, на підставі чого комісія дійшла висновку про місце розташування автомобіля під керуванням ОСОБА_9 на мосту під час забору води, оскільки, на думку ОСОБА_8 , про все це зазначено в акті спеціального розслідування нещасного випадку;

? безпідставність висновку суду першої інстанції про недопустимість як доказу акта спеціального розслідування нещасного випадку від 29 вересня 2020 року форми Н-1/П, з підстав невідкриття його стороні захисту під час досудового розслідування.

Крім того, прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції не спростував як доводи апеляційної скарги представника потерпілого, так і доводи сторони обвинувачення в апеляційній скарзі щодо:

? надання місцевим судом критичної оцінки висновку експерта за результатами проведення додаткової судової експертизи в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності від 06 лютого 2020 року № 14178, а саме про його неналежність і недопустимість як доказу;

? фактичного мотивування судом свого рішення лише показаннями ОСОБА_7 , наданими ним в судовому засіданні, що не відповідають показанням, які надані ним під час досудового розслідування, і не узгоджуються з жодними іншими доказами, дослідженими в ході судового розгляду провадження;

? не наведення в судових рішеннях ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції мотивів, на підставі яких, вони надали перевагу показанням ОСОБА_7 .

У частині доводів касаційної скарги ОСОБА_8 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, прокурор зазначає, що надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази,на його переконання, є належними й допустимими, та повністю узгоджуються між собою й підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

На думку прокурора, зазначені ним у касаційній скарзі невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження й істотні порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону потягли безпідставне виправдання обвинуваченого ОСОБА_7 , тобто вплинули на вирішення питання про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, унаслідок чого апеляційний суд не застосував положення ч. 2 ст. 271 КК.

Водночас, з підстав зазначених детально в касаційній скарзі прокурор наводить доводи щодо незгоди із оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції обставинам у провадженні, також протоколу огляду місця події від 12 липня 2016 року, складеного комісією спеціального розслідування нещасного випадку та даним акта спеціального розслідування від 29 вересня 2020 року форми Н-1/П.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора, просила Суд задовольнити скаргу, ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник виправданого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у тому числі, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК.

Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чи неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) чинним законом не передбачено.

Отже, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений можливості надавати оцінку доказам, не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та керується лише тими фактичними обставинами, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Ураховуючи наведені положення КПК, колегія суддів уважає, що не є предметом касаційного перегляду доводи касаційної скарги прокурора, які зводяться до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та непогодження з оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції, зокрема, протоколу огляду місця нещасного випадку від 12 липня 2016 року, складеного комісією спеціального розслідування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки щодо необхідності ухвалення стосовно ОСОБА_7 виправдувального вироку, послався на положення ст. 94, ч. 4 ст. 95 КПК, відповідно до яких суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За приписами ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 23 КПК визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Як видно з вироку суду першої інстанції, у судовому засіданні ОСОБА_7 не визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, та, крім іншого, зазначив, що він, працюючи агрономом, очолював бригаду з обприскування соняху, яке проводилося ввечері, адже вдень було жарко. Вони приїхали до каналу, де поставили помпу, довжина рукавів дозволяла забирати воду та ставити автомобіль у безпечному місці для забору води, оскільки рукави були по 8-10 м. Намальоване на схемі не відповідає дійсності. Усе відбувалося відповідно до технічних вимог. Подію, що сталася, крім нього, ніхто більше не бачив.

Під час ухвалення вироку від 02 грудня 2021 року суд першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні показання потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 та проаналізувавши їх, дійшов висновку про те, що вони не можуть бути враховані судом як докази на підтвердження обставин висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки:

- зазначені свідки не були присутніми під час події, їх показання не містять достовірної інформації про те, як відбувався забір води з каналу ОСОБА_9 , де саме був автомобіль ЗІЛ - 130 на момент забору води з каналу під час пригоди, а саме 08 липня 2016 року, і були дії водія та обвинуваченого, у зв`язку із чим показання цих свідків визнав неналежними доказами вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК;

- потерпілий ОСОБА_10 сам під час події не був присутнім, про пригоду йому стало відомо від інших осіб.

Крім того, суд першої інстанції у вироку вказав про те, що наданими суду письмовими доказами не підтверджуються обставини, які складають об`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, та визнав неналежними та недопустимими такі письмові докази в провадженні, зазначивши, що:

- диск СD з фотознімками є недопустимим доказом, оскільки в протоколі огляду місця події від 09 липня 2016 року зазначено, що під час огляду технічні засоби не застосовувалися, тобто в цьому випадку фотографування не проводилося. Сам протокол огляду місця події зі схемою до нього не може бути самостійним доказом в справі, а в своїй сукупності лише свідчать про наявність події, що відбулася 08 липня 2016 року;

- висновок експерта від 09 липня 2016 року № 161 не може бути самостійним доказом у провадженні та свідчить лише про наявність події, що сталася 08 липня 2016 року, а також про тілесні ушкодження, які отримав ОСОБА_9 , та травми, що стали причиною його смерті;

- висновок експерта від 10 жовтня 2016 року № 465 та фототаблиці до нього також не можуть бути самостійними доказами в провадженні, оскільки в своїй сукупності свідчать лише про наявність події, що відбулася 08 липня 2016 року, та несправності, які мав автомобіль ЗІЛ - 130 на момент пригоди;

- протокол огляду місця нещасного випадку від 12 липня 2016 року містить дані про те, що комісія оглянула місце, де стався нещасний випадок, і на момент огляду це місце не було збережено, у зв`язку із чим дійшов висновку про те, що згаданий протокол не може вважатися належним та допустимим доказом, адже під час судового розгляду встановлено, що не всі члени комісії, які зазначені в протоколі й підписали його, були присутніми під час огляду місця, де стався нещасний випадок, що, на думку цього суду, свідчить про неналежне виконання членами комісії своїх службових обов`язків для повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин нещасного випадку, зазначеного в протоколі;

-висновок експерта за результатами проведення додаткової судової експертизи в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності від 06 лютого 2020 року № 14178 також не може вважатися належним і допустимим доказом, оскільки складений на підставі доказів, визнаних судом неналежними й недопустимими або такими, що не містять достовірної інформації, не є достатніми для доведення пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення чи такими, що можуть бути самостійними доказами в провадженні;

- акт від 29 вересня 2020 року спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 08 липня 2016 року о 20:45 на СВК «Пам`яті декабристів», який був відсутній та не досліджувався під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12016270200000388 від 09 липня 2016 року, відповідно до вимог ст. 290 КПК під час досудового розслідування стороні захисту не відкривався, а тому не може бути самостійним доказом у провадженні та не є належним і допустимим доказом.

Суд першої інстанції також зазначив про те, що у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 марка автомобіля ЗІЛ - 130, р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_9 під час пригоди, що сталася 08 липня 2016 року, зазначена «НОМЕР_3» (т.1, а. п. 184), а в повідомленні про підозру та обвинувальному акті вказана неіснуюча марка автомобіля - «НОМЕР_4».

Крім наведеного, суд першої інстанції врахував та зазначив про те, що:

- під час судового розгляду та дослідження доказів не було встановлено факту, що ОСОБА_9 будь-кому, у тому числі й обвинуваченому ОСОБА_7 , повідомляв про те, що гальмівна система автомобіля ЗІЛ-130, яким він керував, виконуючи роботу із забору води з каналу 08 липня 2016 року, перебуває в несправному стані, адже згідно зі згаданим висновком експерта від 10 жовтня 2016 року № 465 несправності пневматичного гальмівного приводу мають експлуатаційний характер, виникли в процесі тривалої експлуатації вказаного автомобіля, через його неякісне технічне обслуговування, тобто несправності існували до події, що сталася 08 липня 2016 року, а отже водій ОСОБА_9 , керуючи автомобілем, не міг не знати, що гальмівна система перебуває в несправному стані;

- під час дослідження доказів у ході судового розгляду провадження не встановлено факту, що водія ОСОБА_9 хтось просив чи примушував, зокрема ОСОБА_7 , виконувати відповідні роботи на технічно несправному автомобілі, а доказів того, що ОСОБА_7 було відомо про несправний технічний стан автомобіля потерпілого, стороною обвинувачення суду не надано;

- згідно із журналом реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці СВК «Пам`яті декабристів» ОСОБА_9 пройшов інструктаж з питань охорони праці на робочому місці (т. 1, а. п. 127-131);

- відповідно до протоколу засідання комісії із перевірки знань з питань охорони праці СВК «Пам`яті Декабристів» від 09 лютого 2016 року № 1, водій автотранспортних засобів ОСОБА_9 отримав позитивну оцінку та був допущений до виконання робіт (т. 1, а. п. 141-142);

- згідно з посадовою інструкцією агронома, затвердженої виконавчим директором СВК «Пам`яті Декабристів» від 14 червня 2016 року, не зазначено, що він є посадовою особою, відповідальною за випуск транспортних засобів на лінію, та повинен перевіряти технічний стан транспортних засобів як під час їх роботи, так і під час їх випуску на лінію (т. 1, а. п. 137 ? 139);

- відповідно до наказу від 20 червня 2016 року, виданого виконавчим директором СВК «Пам`яті декабристів», ОСОБА_7 був призначеним відповідальним саме за здійснення польових робіт та їх безпечне виконання (т.1, а. п. 136);

- у п. 2.3 інструкції з охорони праці № 12 для водія автотранспортного засобу (вантажні та легкові автомобілі, автобуси) зазначено, що посадова особа, відповідальна за випуск транспортних засобів на лінію, зобов`язана випускати на лінію технічно справні транспортні засоби (т. 1, а. п. 150 ?166);

- згадані докази не є достатніми для доведення пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки згідно з посадовою інструкцією в його обов`язки як посадової особи не входило перевіряти технічний стан транспортних засобів і випускати на лінію технічно справні транспортні засоби, він був відповідальним за здійснення польових робіт та їх безпечне виконання.

Водночас суд першої інстанції також урахував та вказав про те, що:

- у протоколі огляду місця події від 09 липня 2016 року (т. 1, а. п. 115 - 118) взагалі не зазначено жодної інформації з виявлення та фіксації будь-яких слідів на місці події, у тому числі й автомобільних, у зв`язку із чим місцевий суд дійшов висновку про те, що є незрозумілим, на підставі яких саме конкретних доказів у протоколі від 12 липня 2016 року комісією зазначено, що автомобіль ЗІЛ - 130 під час забору води 08 липня 2016 року перебував саме на мосту на відстані близько 1/3 довжини мосту, 1 м від краю праворуч (на завантаження автомобілі подавалися заднім ходом) та близько 2 м до схилу від заднього правого колеса, під кутом у співвідношенні до мосту, адже стороною обвинувачення на підтвердження цього факту не надано жодного доказу, а також з урахуванням того, що огляд місця нещасного випадку проводився 12 липня 2016 року, а подія сталася ввечері 08 липня 2016 рок, і в згаданому протоколі комісії вказано, що місце нещасного випадку на час огляду цією комісією не збереглося;

- до початку огляду місця події комісією, як було встановлено під час судового розгляду, з меліоративного каналу автомобіль ЗІЛ - 130 вже було піднято та транспортовано в інше місце, проведено ремонтні роботи деформованої під час його падіння із мосту в канал газової труби, що свідчило про те, що з 08 липня 2016 року по 12 липня 2016 року (день огляду комісією місця події) на місці події проводилися відповідні роботи з використанням транспортних засобів, мостом за такий досить тривалий час (чотири доби), рух на якому за цей період не був перекритий, могли їздити інші транспортні засоби, залишаючи відповідні сліди як на мосту, так і на прилеглій до нього території, на його поверхню впливали атмосферні явища;

- у висновку експерта за результатами проведення додаткової судової експертизи в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності від 06 лютого 2020 року № 14178, крім інших причин настання досліджуваного нещасного випадку 08 липня 2016 року, зазначено про те, що робоче місце із забору води з каналу мотопомпою не відповідало вимогам п. 2.20 Правил охорони праці на автомобільному транспорті, відповідно до якого розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів тощо допускається за наявності колесовідбійного бруса, однак місцевим судом звернуто увагу на те, що цим пунктом передбачено, що за відсутності колесовідбійного бруса забороняється під`їжджати до брівки розвантажувальної площадки ближче ніж на 3 м;

- під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 дав показання, що на момент забору води автомобіль під керуванням ОСОБА_9 був не на мосту та не ближче ніж за 3 м до каналу і під його колесами були противідкатні колодки, тобто порушень п. 2.20 Правил охорони праці на автомобільному транспорті в частині розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів у діях обвинуваченого не було, а сторона обвинувачення під час судового розгляду не надала суду жодного доказу на спростування показань ОСОБА_7 щодо того, що його дії 08 липня 2016 року, у день коли стався нещасний випадок, не відповідали вимогам п. 2.20 згаданих Правил у частині розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів тощо.

Визнавши зазначені вище докази недопустимими та неналежними або такими, що не містять достовірної інформації, не є достатніми для доведення пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення чи можуть бути самостійними доказами в справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачення стосовно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 271 КК не можна визнати доведеним.

Ретельно дослідивши й зіставивши докази в провадженні, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, урахувавши положення ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 17, статей 84 86 91 92 КПК і стандарт доказування «поза розумним сумнівом» відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, місцевий суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не надано достатньої сукупності належних та допустимих доказів, які б з достовірністю свідчили про вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, у зв`язку із чим є підстави для виправдання його за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Верховний Суд, скасовуючи обвинувальний вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, визнав обґрунтованими доводи захисника про передчасність висновків апеляційного суду щодо доведення винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, та, крім іншого, у постанові від 16 січня 2024 року зазначив про те, що:

- показання ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12 , надані ними під час судового розгляду провадження, стали підставами для висновків місцевого суду про те, що автомобіль ОСОБА_9 на момент здійснення забору води перебував не на мосту, а біля нього на відстані не ближче ніж за 3 м до краю каналу. Проте зазначених висновків суду першої інстанції шляхом повного, всебічного дослідження всіх обставин провадження та доказів апеляційний суд не спростував, не навів у вироку аргументів надання переваги показанням свідка ОСОБА_15 перед версією сторони захисту про здійснення забору води автомобілями, які були на березі каналу й не заїжджали на міст, місцерозташування автомобіля ОСОБА_9 під час забору води з каналу та безпосередньо перед ДТП, а також використання водієм ОСОБА_9 противідкотних колодок під час заповнення цистерни його автомобіля водою, які були виявлені на місці події, що є ключовими та визначальними обставинами в цьому кримінальному провадженні для встановлення винуватості ОСОБА_7 в інкримінованому кримінальному правопорушенні поза розумним сумнівом;

- апеляційний суд жодним чином не спростував висновків місцевого суду про те, що в протоколі огляду місця події від 09 липня 2016 року не вказано, чи було виявлено будь-які сліди, у тому числі автомобіля, і місце їх розташування, а додана схема до протоколу не містить жодної прив`язки до місцевості, а також на ній відсутні розміри (ширина та довжина) мосту, зазначеного на ній, і ширина каналу, та лише формально зазначив про належність та допустимість цього протоколу та диску СD з фотознімками без наведення належних обґрунтувань таких своїх висновків;

- такі висновки апеляційного суду зроблені без повного з`ясування всіх обставин цього кримінального провадження, зокрема місця розташування транспортного засобу ЗІЛ - 130, яким керував ОСОБА_9 під час здійснення дій із забору води з каналу, причин самовільного руху цього автомобіля заднім ходом і впливу на це несправностей його гальмівної системи, установлених висновком судової автотехнічної експертизи, дотримання водієм ОСОБА_9 вимог з охорони праці в частині використання противідкотних колодок під час виконання робіт із заповнення цистерни його автомобіля водою.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 439 КПК після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Як убачається з матеріалів провадження, переглядаючи вирок суду першої інстанції, у тому числі й за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції врахував наведені вище положення КПК та вказівки суду касаційної інстанції, перевірив правильність висновків суду першої інстанції щодонеобхідності ухвалення стосовно ОСОБА_7 виправдувального вироку та прийняв законне й обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни.

З приписами ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, переглядаючи рішення місцевого суду в порядку апеляційної процедури та перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо надання оцінки показанням виправданого ОСОБА_7 , потерпілого, свідків, а також письмовим доказам і навів обґрунтування на спростування тверджень апелянта щодо помилкового висновку місцевого суду про виправдання ОСОБА_7 .

Водночас суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що під час ухвалення виправдувального вироку кожний доказ, яким орган досудового розслідування обґрунтував обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, належним чином ретельно досліджений судом першої інстанції, усім доказам дана відповідна оцінка, а висновки місцевого суду детально перевірені апеляційним судом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Відповідно до оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції урахував та зазначив показання:

? ОСОБА_7 , надані ним під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій кримінального провадження, який не визнав вини, указав про те, що працював агрономом у СВК «Пам`яті декабристів» і керував бригадою з обприскування соняху. Увечері 08 липня 2016 року він разом з бригадою приїхали до каналу, поставили помпу. Довжина рукавів дозволяла ставити автомобіль у безпечному місці для забору води, адже рукави були по 8 -10 м. ОСОБА_9 сам показав, де можна набирати воду з каналу, сказав, що раніше там брали воду. Машина ОСОБА_9 стояла не менше ніж за 3 м до каналу, під колесами автомобіля були противідкотні башмаки. Усі автомобілі заповнили водою і вони поїхали, а він разом з ОСОБА_9 залишилися набирати воду в ємність автомобіля ЗІЛ - 130. Коли набралася вода, ОСОБА_7 забрав шланг від мотопомпи автомобіля ОСОБА_9 , який був угорі, поклав його вздовж дороги й пішов до свого службового автомобіля. Відійшовши 50 м, він почув, що заводиться автомобіль ЗІЛ - 130, повернувся та побачив, як автомобіль загазував і поїхав назад, упав у канал та перекинувся догори колесами. ОСОБА_7 одразу ж зателефонував іншим працівникам і повідомив, що сталася аварія. Він ускочив у багнюку, ледве відкрив двері автомобіля, ОСОБА_9 ніяких ознак життя не подавав. Потім приїхали інші працівники, витягнули тіло ОСОБА_9 з кабіни автомобіля, робили останньому штучне дихання, але марно. Після цього ОСОБА_7 зателефонував і доповів про нещасний випадок керівництву, а потім у поліцію. Вини своєї не бачить, оскільки вважає, що в цьому випадку присутній людський фактор. Не знає, що відбувалося в кабіні автомобіля, чому автомобіль поїхав назад, можливо, водію стало погано або щось інше;

? свідка ОСОБА_15 , який показав, що був головою комісії з розслідування нещасного випадку. У протоколі зазначена дата огляду. На місце виїжджали десь через два дні після пригоди. Члени комісії виїжджали не всі. Схему він малював зі слів осіб, що там були, та ОСОБА_7 . Було видно сліди автомобіля, як він покотився, прим`яту траву, площадка була рівною. Сліди були саме автомобіля ЗІЛ - 130. На час огляду місця пригоди транспортного засобу вже не було, його забрали механіки. У комплексі є вина всіх, до 50 відсотків вина - водія. Під час огляду на мосту були противідкотні упори, але він не знає, чи вони використовувалися. Водій повинен ставити противідкотні упори. ОСОБА_7 відповідає за всі охоронні заходи. Те, що водій включив щось не те, є припущенням;

- свідка ОСОБА_12 , який зазначав, що з обвинуваченим він був колегою по роботі по роботі, покійного теж знав, у той день ближче до вечора кожен на своїй техніці під`їхав набирати воду. ОСОБА_9 закинув шланг у канал, помпа була на березі. Йому накачали повну бочку води і він поїхав на поле до обприскувача. Через деякий час зателефонував ОСОБА_7 і почав кричав, щоб їхали, бо перекинувся автомобіль ЗІЛ - 130. Коли вони приїхали, то автомобіль лежав у каналі, там був ОСОБА_7 . Вони витягнули тіло ОСОБА_9 з автомобіля, нога в якого застрягла між важелями. На березі ОСОБА_9 робили штучне дихання, але він не подавав ознак життя. Мотопомпа була закріплена за ОСОБА_9 , він на автомобілі її привозив, заповнював водою інших, а потім заправлявся сам. Як ОСОБА_9 під`їжджав за водою до водойми, ОСОБА_12 не бачив. Місце, де брали воду, показав ОСОБА_9 . По краю мосту був нахил. ОСОБА_7 як агроном давав карту внесення, а також вказівки, що кому робити. Коли свідок від`їжджав, то біля водойми залишалися ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ОСОБА_9 не говорив про несправність свого автомобіля. Шланги на мотопомпі були десь по 10 м. Помпа стояла на краю мосту;

- свідка ОСОБА_13 , який указував, що він працював директором сільськогосподарського підприємства. Наряд у той день він проводив о 07:00, визначив обсяг робіт і хто що робитиме. Роботу з обприскування полів було доручено агроному ОСОБА_7 . Обвинувачений про подію доповів у той же день, сказав, що з якихось причин автомобіль поїхав та впав у канал. Основне завдання агронома - слідкувати за внесенням отрутохімікатів;

- свідка ОСОБА_16 , яка показала, що вона працювала в складі комісії з розслідування нещасного випадку, що трапився із ОСОБА_9 . На місце події комісія приїхала через три - чотири дні, автомобіля вже не було. У траві валялися башмаки. Інформація про подію бралася з пояснень свідків. У протоколі огляду все зазначено, вона вже всього не пам`ятає. Члени комісії на місці події були присутні не всі;

- свідка ОСОБА_14 , який показав, що він на той час був інспектором з охорони праці. Йому ввечері зателефонували й сказали, що ОСОБА_9 розбився. Вони приїхали на місце разом зі слідчою поліції біля пів ночі. Автомобіль був у канаві, тіло водія на березі. За правила безпеки польових робіт відповідав агроном ОСОБА_7 . В обов`язки інженера автопарку входила відповідальність за технічний стан транспортних засобів. За правила безпеки та час забору води відповідав агроном. Схему складали з того, що було видно по слідах, а не зі слів водіїв. Було видно по слідах, як автомобіль заїхав на місток.

Оцінюючи наведені вище показання свідків та спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне визнання судом першої інстанції неналежними доказами показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , суд апеляційної інстанції в ухвалі обґрунтовано зазначив про те, що:

? місцевий суд правильно врахував, що жоден із зазначених свідків не був безпосереднім очевидцем того, як відбувався забір води з каналу ОСОБА_9 , де саме був автомобіль ЗІЛ - 130 під час забору води з каналу 08 липня 2016 року і які були дії водія та обвинуваченого, а тому показання свідків є неналежними доказами вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК;

- під час судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено, що єдиним очевидцем події 08 липня 2016 року, у результаті якої загинув ОСОБА_9 , був ОСОБА_7 ;

- твердження прокурора, що зміст показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , викладених у вироку, не повною мірою відповідає змісту показань, даних ними в судовому засіданні, є неспроможними, оскільки показання цих свідків викладено в оскарженому вироку суду достатньо повно, без зайвої деталізації, у них відображено сутнісну (змістовну) складову;

- КПК не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути достатньо повно передано їх сутнісну складову, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом розгляду та підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК.

З огляду на наведені висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів уважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом усупереч вимогам ст. 419 КПК залишено поза увагою доводи апеляційної скарги щодо:

? безпідставного визнання місцевим судом неналежними доказами показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , наданих ними в судовому засіданні, через те, що вони не стосуються предмета доказування;

? невідображення судом першої інстанції в змісті показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 відомостей, що могли вплинути на правильність прийняття судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині наведення оцінки письмовим доказам, які було надано сторонами кримінального провадження.

Водночас, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання місцевим судом неналежними й недопустимими доказами, зокрема, протоколу огляду місця події від 09 липня 2016 року зі схемою до нього, висновку судово-медичної експертизи від 09 липня 2016 року № 161,висновку судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 10 жовтня 2016 року № 465, суд апеляційної інстанції зауважив про те, що:

? погоджується з висновком місцевого суду, що СD диск з фотознімками є недопустимими доказами, адже у протоколі огляду місця події від 09 липня 2016 року вказано про відсутність застосування технічних засобів під час огляду, у зв`язку із чим дійшов висновку про те, що фотографування в цьому разі не проводилося;

? зі згаданого протоколу огляду місця події, наявного в томі № 1 на арк. 116 цього провадження, частина цього протоколу написана ручкою іншого кольору, при цьому підписи понятих під цією частиною тексту відсутні, що викликало сумнів у тому, що весь текст протоколу викладено безпосередньо під час огляду місця події;

- до протоколу додано диск СD з фотознімками, що виконані, у тому числі, у світлу пору доби;

- у протоколі вказано, що під час проведення огляду місця події технічні засоби не застосовувалися, огляд проводився в темну пору доби при штучному освітленні;

- додана до протоколу огляду місця події схема не містить жодної прив`язки до місцевості, а також на ній відсутні розміри (ширина та довжина) мосту, зазначеного на ній, та ширина каналу;

? згаданий протокол разом з диском СD і фотознімками сукупно свідчать лише про наявність події, яка сталася 08 липня 2016 року, у результаті якої настала смерть ОСОБА_9 ;

? не варті уваги посилання прокурора в апеляційній скарзі щодо визнання висновків судово-медичної експертизи від 09 липня 2016 року № 161 та судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 10 жовтня 2016 року № 465 такими, що не можуть бути самостійними доказами в провадженні, оскільки вони сукупно свідчать про наявність події, що відбулася 08 липня 2016 року, тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_9 , і травми, які стали причиною його смерті, а також несправності, які мав автомобіль ЗІЛ - 130 на момент пригоди, і жодним чином не підтверджують обставин, що складають об`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення;

? матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що ОСОБА_9 повідомляв будь-кому про несправність гальмівної системи автомобіля ЗІЛ -130, яким він керував на час події, у тому числі й обвинуваченому ОСОБА_7 під час виконання робіт із забору води з каналу 08 липня 2016 року;

? згідно з висновком експерта від 10 жовтня 2016 року № 465несправності пневматичного гальмівного приводу мають експлуатаційний характер, виникли в процесі тривалої експлуатації автомобіля через його неякісне технічне обслуговування, несправності існували до ДТП;

? водій ОСОБА_9 , керуючи автомобілем, не міг не знати, що гальмівна система перебуває в несправному стані, а згідно з п. п. а, п. 2.3 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити й забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу;

? жодних доказів того, що обвинуваченому ОСОБА_7 було відомо, що ОСОБА_9 08 липня 2016 року виконує роботи на технічно несправному автомобілі, стороною обвинувачення також не було надано.

З огляду на наведене, колегія суддів уважає необґрунтованими посилання прокурора в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував доводів апеляційної скарги прокурора в цій частині.

Що стосується доводів прокурора в апеляційній скарзі щодо неврахування місцевим судом вимог п. 2.11 посадової інструкції агронома, затвердженої виконавчим директором СВК «Пам`яті Декабристів» від 14 червня 2016 року, невиконання якої ОСОБА_7 , а саме порушення вимог безпеки та охорони праці, призвело до настання нещасного випадку, то суд апеляційної інстанції визнав їх непереконливими, зважаючи на те, що:

? зі змісту згаданої посадової інструкції, не вбачається, що агроном є посадовою особою, відповідальною за випуск транспортних засобів на лінію, і повинен перевіряти технічний стан транспортних засобів як під час їх роботи, так і під час їх випуску на лінію (т. 1, а. п. 137 - 139);

? відповідно до наказу від 20 червня 2016 року, виданого виконавчим директором СВК «Пам`яті декабристів», ОСОБА_7 був призначений відповідальним саме за здійснення польових робіт та їх безпечне виконання (т. 1, а. п. 136);

? у пункті 2.3 інструкції з охорони праці № 12 для водія автотранспортного засобу (вантажні та легкові автомобілі, автобуси) зазначено, що посадова особа, відповідальна за випуск транспортних засобів на лінію, зобов`язана випускати на лінію технічно справні транспортні засоби (т. 1, а. п. 150 - 166);

? вказані докази свідчать про те, що згідно з посадовою інструкцією в обов`язки ОСОБА_7 як посадової особи не входило перевіряти технічний стан транспортних засобів і випускати на лінію технічно справні транспортні засоби, він був відповідальним за здійснення польових робіт та їх безпечне виконання.

За таких обставин, ураховуючи зміст пред`явленого обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд апеляційної інстанції не встановив порушення ОСОБА_7 п. 2.11 посадової інструкції агронома СВК «Пам`яті декабристів», яким передбачено контроль за додержанням працівниками правил і норм охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту, і в цілому належним чином спростував доводи прокурора в цій частині, навівши відповідні обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів.

Доводи в касаційній скарзі щодо застосування апеляційним судом доктрини «плодів отруйного дерева» до протоколу огляду місця від 12 липня 2016 року, на переконання Суду, не свідчать про наявність таких істотних порушень вимог КПК, які могли би бути підставою для зміни або скасування судового рішення, з огляду на установлені судами попередніх інстанцій обставини провадження, наданої оцінки протоколу огляду місця від 12 липня 2016 року стосовно його неналежності й недопустимості, в сукупності з іншими доказами в провадженні, наданими стороною обвинувачення, які суд першої інстанції визнав неналежними та недопустимими процесуальними документами у зв`язку з тим, що вони не містять відомостей на підтвердження наявності в діях ОСОБА_7 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК,

Тож, аналізуючи досліджені докази в провадженні, апеляційний суд дійшов висновку про те, що місцевим судом правильно встановлено, що доказів вини ОСОБА_7 стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано, і суд не має можливості перебирати цей обов`язок на себе та встановлювати або витребовувати за власної ініціативи будь-які докази.

Крім того, суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора щодо надання місцевим судом критичної оцінки висновку експерта від 06 лютого 2020 року № 14178, зазначив про те, що:

? згідно із цим висновком, крім іншого, причинами настання 08 липня 2016 року досліджуваного нещасного випадку є, у тому числі, організація роботи, зокрема, робоче місце забору води мотопомпою з каналу на місці події не відповідало вимогам п. 2.20 Правил охорони праці на автомобільному транспорті в частині розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів, що допускається за наявності колесовідбійного бруса, однак апеляційний суд звернув увагу на те, що в цьому пункті також указано, що за відсутності колесовідбійного бруса забороняється під`їжджати до брівки розвантажувальної площадки ближче ніж на 3 м;

? у своїх показаннях обвинувачений ОСОБА_7 стверджував, що під час забору води автомобіль ЗІЛ - 130, під керуванням ОСОБА_9 був не на мосту, а не ближче ніж за 3 м до каналу й під його колесами були противідкотні колодки, тобто порушень п. 2.20 згаданих Правил у частині розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів у діях обвинуваченого не було;

? стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано жодного доказу на спростування показань ОСОБА_7 , а також того, що дії останнього 08 липня 2016 року не відповідали вимогам п. 2.20 вказаних Правил у частині розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів;

? інші письмові докази в цьому кримінальному провадженні не є прямими доказами обставин, які складають об`єктивну сторону інкримінованого кримінального правопорушення, що підлягають доказуванню, та самі собою не можуть бути достатніми для доведення пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що ним в апеляційній скарзі зазначалося про необґрунтованість посилання суду першої інстанції на те, що в протоколі огляду місця від 12 липня 2016 року не вказано, пояснення яких саме свідків використовувалися під час його складання, та є незрозумілим, на підставі чого комісія дійшла висновку про місце розташування автомобіля під керуванням ОСОБА_9 на мосту під час забору води, оскільки, на його думку, про все це зазначено в акті спеціального розслідування нещасного випадку, складеному на підставі всіх матеріалів, у тому числі й пояснень свідків, зокрема, що місце розташування автомобіля на мосту було встановлено саме з пояснень ОСОБА_7 , то суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі відповідні обґрунтування, які, на думку колегії суддів, є належним чином умотивованими.

Так, суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав, що зі змісту протоколу огляду місця від 12 липня 2016 року видно, що комісією оглянуто місце, де стався нещасний випадок, воно не збережено, а також було встановлено, зокрема, що автомобіль ЗІЛ -130 перебував на мосту на відстані близько 1/3 довжини мосту, 1 м від краю праворуч (на завантаження автомобілі подавалися заднім ходом) та близько 2 м до схилу від заднього правого колеса, під кутом у співвідношенні до мосту.

Надаючи оцінку згаданому протоколу, суд апеляційної інстанції навів обґрунтування про те, що:

- свідок ОСОБА_15 , який був головою комісії з розслідування нещасного випадку, у судовому засіданні підтвердив, що не всі члени комісії, які зазначені в протоколі, були присутніми під час огляду місця події, що, на думку цього суду, свідчить про неналежне виконання членами комісії своїх службових обов`язків для повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин нещасного випадку, указаного в протоколі;

- у протоколі зазначено, що на момент огляду місце нещасного випадку не збереглося, тому для його визначення використовувалися пояснення свідків, наявні матеріали та інформація, отримана від працівників поліції;

- ураховуючи встановлений факт того, що єдиним очевидцем події був обвинувачений ОСОБА_7 , є незрозумілим, на підставі пояснень яких свідків було зроблено опис місця події;

- посилання в протоколі на те, що автомобіль ЗІЛ - 130 був на мосту на відстані близько 1/3 довжини цього мосту, 1 м від краю праворуч та близько 2 м до схилу від заднього правого колеса, під кутом у співвідношенні до мосту, суперечить поясненням ОСОБА_7 , єдиного очевидця події, який у судовому засіданні вказав, що автомобіль, яким керував ОСОБА_9 , стояв не менш ніж за 3 м до краю каналу під час забору води, і така невідповідність між змістом цього протоколу та показаннями ОСОБА_7 стороною обвинувачення не була спростована належними та допустимими доказами;

- огляд комісією місця події проводився 12 липня 2016 року, а подія сталася ввечері 08 липня 2016 року, і в протоколі комісією зазначено, що місце нещасного випадку на час проведення його огляду не збереглося;

- як було встановлено під час судового розгляду, до початку огляду місяця події комісією автомобіль ЗІЛ -130 з каналу вже був піднятий і транспортований в інше місце, а також проведено ремонтні роботи деформованої газової труби під час падіння автомобіля з мосту в канал.

Разом з тим, погоджуючись із наведеними у вироку місцевого суду мотивами про те, що, оскільки з 08 липня 2016 року по 12 липня 2016 року на місці події, яке було оглянуто комісією з нещасного випадку, проводилися відповідні ремонтні роботи з використанням транспортних засобів, мостом за такий досить тривалий час (чотири доби), рух на якому за цей період не був перекритий, могли їздити інші транспортні засоби, залишаючи відповідні сліди як на мосту, так і на прилеглій до нього території, а також на його поверхню впливали атмосферні явища, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що:

- протокол огляду місця події від 09 липня 2016 року (т. 1, а. п. 115 -118) також не містить жодної інформації з виявлення та фіксації будь-яких слідів на місці події, у тому числі й автомобільних;

- є незрозумілим, на підставі яких саме доказів комісія вирішила, що автомобіль ЗІЛ - 130 під час забору води з каналу перебував на мосту на відстані близько 1/3 довжини мосту, 1 м від краю праворуч (на завантаження автомобілі подавалися заднім ходом) та близько 2 м до схилу від заднього правого колеса, під кутом у співвідношенні до мосту;

- протокол огляду місця, де стався нещасний випадок 08 липня 2016 року, обґрунтовано був визнаний місцевим судом неналежним та недопустимим доказом.

Таким чином, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що прокурор указував у своїй апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не встановив.

Доводи прокурора в касаційній скарзі щодо:

- фактичного мотивування судом свого рішення лише показаннями ОСОБА_7 , даними в судовому засіданні, які не відповідають показанням, що ним були надані під час досудового розслідування, та не узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , формою Н-1/П акта спеціального розслідування нещасного випадку, протоколом огляду місця події;

? ненаведення судами ні апеляційної, ні першої інстанцій у рішеннях мотивів, з яких вони надали перевагу показанням ОСОБА_7 ,

з урахуванням наведеного вище, на думку Суду, не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

З огляду на зазначені положення КПК, показання, які надавалися ОСОБА_7 під час досудового розслідування, не могли бути враховані судами попередніх інстанцій як доказ під час постановлення судового рішення, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги в цій частині не ґрунтуються на вказаних вище положеннях КПК.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, показання ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 23 КПК судами першої та апеляційної інстанцій сприймалися безпосередньо під час допиту в ході судового розгляду та обґрунтовано були покладені в основу виправдувального вироку, у тому числі з урахуванням того, що в провадженні не було встановлено інших належних і допустимих доказів на підтвердження доведення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

При цьому згідно із частинами 1, 2, 4 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Частинами 1, 2, 6 ст. 22 КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Отже, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин провадження, досліджених місцевим судом доказів, які цей суд визнав неналежними й недопустимими з наведенням відповідних мотивів у вироку, та досліджених і перевірених апеляційним судом доказів Верховний Суд уважає, що інші доводи касаційної скарги прокурора в частині належності та допустимості наданих доказів у провадженні, які в цілому зводяться до незгоди з їх оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, не спростовують законності й обґрунтованості постановлених судових рішень у цьому провадженні.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що стороною обвинувачення не було доведено вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, у якому обвинувачувався ОСОБА_7 .

Що стосується посилання прокурора в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не спростував, у тому числі, і доводів апеляційної скарги представника потерпілого, то прокурор не наводить обґрунтувань того, на які конкретно доводи сторони потерпілого апеляційний суд не надав відповідей та яким чином зазначене перешкодило суду апеляційної інстанції прийняти законне й обґрунтоване рішення в частині розгляду апеляційної скарги представника потерпілого з огляду на наведені мотиви в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду, а також те, що потерпілим не оскаржено в касаційному порядку судових рішень у цьому провадженні.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо недопустимості як доказу форми Н-1/П акта спеціального розслідування нещасного випадку від 29 вересня 2020 року через невідкриття його стороні захисту під час досудового розслідування, на думку Суду, у цілому не спростовують законності й обґрунтованості постановленого вироку суду в цій частині, оскільки суди як першої, так і апеляційної інстанцій, надали оцінку зазначеному документу в сукупності з іншими доказами в провадженні та визнали цей акт недопустимим доказом, що не свідчить про допущення істотного порушення вимог КПК, яке могло перешкодити чи перешкодило прийняти законне й обґрунтоване судове рішення.

Разом з тим, з оскаржуваної ухвали апеляційного суду видно, що, надаючи оцінку вказаному акту спеціального розслідування від 29 вересня 2020 року, суд зробив висновок про те, що протокол огляду місця нещасного випадку від 12 липня 2016 року є базовим доказом, на підставі якого далі й був складений акт від 29 вересня 2020 року. А оскільки базовий доказ був складений з грубим порушенням порядку, то, як наслідок, акт від 29 вересня 2020 року, складений за фактом проведення огляду місця події, та похідні від цього огляду матеріали є недопустимими з огляду на доктрину «плодів отруйного дерева».

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які, на переконання прокурора, виразилися в залишенні судом апеляційної інстанції поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та в ненаданні відповіді на доводи його апеляційної скарги, у ході касаційного розгляду не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Оскільки тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у ході касаційного розгляду не встановлено, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, аухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргупрокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах попередніх інстанцій, залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3